Чому матуся така задумлива? Чому татко схвильований? А бабусі та дідусі дивляться на мене з тривогою чому? Я тільки знаю, що настав час матусі виходити на роботу… Я ще не зовсім розумію навіщо і куди, але точно знаю, що її не буде поряд зі мною цілий день, як раніше… І мені трішки боязко. З ким же я гратиму, гулятиму, хто дасть смачний пиріжок, почитає казку, покаже жучка, помаже коліно зеленкою…
Дорослі кажуть, що тепер про мене дбатиме няня. Няня … Мені дуже подобається це слово. Воно таке лагідне та м’яке. І та, яку так звати, не може бути злою, крикливою та шкідливою. Мама каже якісь незрозумілі слова: професіоналізм, освіта, досвід. Я не знаю що це означає. Але точно знаю, що мені має бути поряд затишно та легко.
І я знаю, з ким я все робитиму – з нянею. Вона знає стільки різних ігор, які зроблять мене не тільки швидким і спритним, а й розумним, багато знаючим. І ми обов’язково гулятимемо. Надворі дуже цікаво. Снігова баба та горобець, метелик та ялинка, різнокольорові листя та калюжі, ну і, звичайно, жучок. Там багато друзів. Правда є неприємний хлопчисько-задирала, але я точно знаю, що поряд з нянею і він навчиться цікавіших справ, ніж ображати малюків. І моя нянечка, звичайно, знатиме, як я люблю пиріжки з вишнями, і що мені не дуже подобається суп. І не буде мене лаяти, коли я забруднююся вишневим соком – всі ж знають, що так смачніше, і суп я обов’язково з’їм – ми ж зваримо його разом (я ж диво-кухар і вона, звідки ж те, це знає). І книжки читатиме. Спочатку вона читатиме казки, вірші, оповідання – веселі, цікаві, пізнавальні. А потім ми разом. Няня мене неодмінно навчить. Усьому-всьому.
Мила нянечка, я обов’язково любитиму тебе. На кожну твою усмішку відповім сміхом, на кожен лагідний дотик – ніжними обіймами, на крупинку добра – теплою душі. Я тупатиму поруч з тобою куди б ти не йшла, тільки не забудь взяти мене за руку – мені так спокійніше. Буду старанним учнем. Ти ще дізнаєшся, який я допитливий. Тільки нехай наші уроки будуть веселими та цікавими. Я обіцяю, що буду вередувати… Іноді. Коли хотітиму їсти або спати, або просто у мене буде поганий настрій (у дітей теж так буває). Але ти завжди знатимеш причину і обов’язково зробиш усе, щоб я знову став життєрадісним карапузом.
Тільки не забувай, будь ласка, що я маленьке мамине і татове диво. І їм теж дуже непросто довірити мене іншій людині. Але ми знаємо, що коли вони побачать мої щасливі оченята, коли ти приходиш, і, трохи, сумні, коли йдеш додому, то знатимуть, що я під надійним захистом, під теплим крилом. І всі зрозуміють, яка ж я щаслива дитина – у мене дві мами!